«Спека. Люди подалися до води…Багато людей нехтують попередженнями про заборону купатися. А деякі навмисне знищують попереджувальні таблички «Купатися заборонено». Через таку безпечність уже є перші жертви. Лише у травні на водоймах Львівщини загинула 21 особа, з них троє дітей, - пише газета «Високий Замок». - Найчастіше люди гинуть у не пристосованих для купання водоймах… Більшість ігнорують зауваження про заборону купатися. Закидають: мовляв, купався тут і буду купатися. Багато летальних випадків трапляється з людьми у нетверезому стані»… Нині багато водойм орендовані. Тимчасові власники, як правило, використовують їх з меркантильними цілями, та не дуже дбають про безпеку відпочивальників. «Майже ніхто з орендарів не здійснює контролю за дотриманням правил безпеки на воді, – каже начальник інспекції техногенної безпеки ГУ МНС у Львівській області Олег Горохівський. – Хоча це входить в їхні обов’язки. Наші ж «бізнесмени» тільки вміють на літо поставити шлагбауми перед водоймою і брати за купання гроші. А відповідальності – нуль». «У заборонених для купання місцях ми ставимо попереджувальні таблички, – розповідає начальник відділу захисту населення та території міського Управління з питань НС та ЦЗН Євген Басан. – Лише минулого тижня встановили більше 180. Цього року їх встановлювали не лише на березі, а й у воді, оскільки їх зривають та ламають. На сьогодні лишилася одна третина. Люди зумисне знищують їх, щоб надалі уникати відповідальності за купання у невстановленому місці. А відповідальність за таке купання – адміністративне стягнення, або ж, за рішенням суду, штрафні санкції. Через людську безпечність та халатність уже маємо два смертельні випадки. Один чоловік потонув у карстовому озері, що біля вулиць Стрийської-Наукової, інший – в озері у Горіховому гаю, де кінотеатр «Сокіл». Багато купаються у декоративних озерах міста. Це небезпечно, бо вода в них не відповідає санітарним вимогам». Кількість потонулих на Прикарпатті за останній тиждень також вражає – 20-теро осіб, причому більшість із них діти. Трагедією закінчилося купання випускниці школи на Прикарпатті. «Замість випускного вальсу – траурний марш, - пише газета «Західний Кур’єр». - Білі банти, незабудки на шкільних формах, прощання зі школою, напутні побажання батьків та вчителів, останній дзвоник… Якби знала тоді 11-класниця Надійка, що цей день стане останнім у її житті. 27 травня у Старунській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Богородчанського району відбулось традиційне прощальне свято з випускниками. Після звичної програми «вірші-пісні-побажання», одинадцятикласники розбрелись святкувати закінчення школи. А на завтра, 28 травня, був організований випускний вечір. Вже підібрані сукні і костюми, замовлені перукарі і візажисти, закуплена продукція і випивка для бенкету… Позаду – одинадцять нелегких учнівських років. Попереду – рожеві мрії і амбіції. Компанія з шести учнів зібралась відзначити вступ на самостійну життєву дорогу. Погода чудова, настрій ще кращий. Помандрували на озера, які знаходяться поруч із селом Старуня. На пікніку витала легка і приємна атмосфера: згадували учнівські «приколи», кумедні історії з вчителями, ділились планами про майбутнє. Через деякий час друзі побачили, що чомусь довго немає поряд Надійки. Кинулись шукати, але окрім сукні на березі озера не знайшли нічого. Однокласники зрозуміли – Надійка, яка ніколи не вміла добре плавати, потонула. Хоронили сімнадцятирічну Надійку в неділю. На похорони прийшли не лише всі учні, вчителі і односельчани з Старуні, а й з цілого району. Всі несли квіти, вінки, співчуття батькам і вчителям. Адже Надійка була улюбленицею не тільки цілої родини, а й школи». Не минула галичан проблема отруєнь нітратами. Західноукраїнська газета «Експрес» розповідає: «У шпиталях Галичини зростає кількість дітей, які отруїлися нітратами зі свіжої капусти, редиски чи полуниць. Лише в дитячому центрі міської лікарні такий діагноз вже поставили майже двадцятьом малим пацієнтам. Завідувачка цього центру Ярослава Томків показує історії хвороб, де описані скарги на той чи інший свіжо вирощений овоч. Найчастіше «героями» таких історій стають діти до 7 років. У кожного той самий діагноз – отруєння метгемоглобін утворюючими сполуками, тобто є вплив нітратів. Вони в процесі травлення перетворюються на дуже небезпечні токсичні нітрити, які бокують постачання крові киснем. При дуже сильному отруєнні люди можуть загинути від гіпоксії центральної нервової системи – кисневого голодування. Перші наші пацієнти отруїлися свіжою капустою і тепер проходять відповідні процедури, - розповідає Ярослава Томків.У 13-річної дівчинки в крові ми виявили перевищення метгемоглобін утворюючих сполук на 10.5 % при нормі 5%. Та їй уже значно краще, четвертий день лікується… А в 10-ти річного та 3-річного хлопчиків це перевищення сягнуло 12%. Знову ж таки – підозра на капусту. Щодня в нас госпіталізують з отруєнням по одній дитині. Але в нас не лише дітей лікують. Пацієнтів із високою температурою можуть госпіталізувати і в діагностичне відділення дитячої лікарні, туди дуже часто везуть дітей з ацетономічною блювотою». Хвороби також почали вражати й довкілля Галичини. «Карпатські смереки косить хвороби – матеріал під таким заголовком публікує газета «Галицький кореспондент». - Лісові масиви вкриваються коричнево-рудими плямами, площа яких щороку збільшується на сотні гектарів, і врешті гинуть. Не тільки примхи погоди загрожують смерековим лісам. Дерева вражають віруси, бактерії, грибкові хвороби… і жуки-короїди. Особливо схильні до хвороб старі смерекові ліси у важкодоступних масивах та на значній висоті, де вирубка обмежена законодавчо. Смерекам там в середньому років 100-110, всихають і хворіють вони вже просто від старості. Як повідомив Михайло Костриба, директор лісозахисного підприємства «Івано-Франківськлісозахист», на Прикарпатті ліси всохли вже на 11 тисячах гектарів з усіх 250 тисяч га лісових угідь. Крім Вигодського, смереки масово рудіють на території Осмолодського лісгоспу та Верховинського - у Буркуті. Фахівці сходяться на думці, що без хірургічного втручання врятувати ліс неможливо. Для порятунку лісу необхідно будувати нові лісові дороги. За європейськими стандартами, на тисячу гектарів має припадати 40 км доріг. А в нас є тільки 3,6 км…Держава зведенню лісових доріг не сприяє». Натомість, на Прикарпатті є лише одна добра дорога «європейської кляси» - траса до президентської резиденції в Гуті. Газета «Експрес» пише таке: «Дорога до резиденції гаранта «Синьогора» у Старій Гуті на Івано-Франківщині – справжня європейська дорога. «Ми коли по Раковці їдемо, - розповідає пані Світлана, жителька села Богрівка, - то навіть музику в авті вимикаємо. Щоб чути як шини шурхотять по асфальту. Ніби за кордон виїхали». У селі де дорога, як тут кажуть, перша кляса, люди теж незадоволені… Чутка, що хтось з владців має їхати до резиденції, у селах сприймається як повідомлення про надзвичайну ситуацію. Якщо були заплановані якісь поїздки, то треба «проскочити» зранку або ж і зовсім відкласти. Не зайве наперед купити продукти, бо того дня у магазин поїхати не вдасться. У день «Х» за три-чотири години до проїзду кортежу на трасу виходить ДАІ. Міліція блокує кожну вуличку і дороги із сусідніх сіл. Охороняють дорогу ретельно, так, що і миша не проскочить. «Раз я не почув про приїзд якогось посадовця, - розповідає пан Андрій із Солотвина на Богородчанщині, - і поїхав собі у магазин. Припаркувався як завжди. До дороги від моєї машини ще добрі півтора метра було. Заговорився з продавцем і трохи затримався. І тут заходить «похресник». Ми так жартома працівників ДАІ звемо, бо коли не зустрінеш, завжди треба щось дати. От зайшов і питає: « Ваша машина на вулиці? Заїдете у вуличку і чекайте». Я громадянин слухняний. Заїхав у вуличку. Три з половиною години прочекав. Тепер з продавцями довго не розмовляю». Колись селяни нарікали на звичку можновладців подорожувати вертольотами, тепер же моляться, щоб та звичка вернулася, - менше мороки. «Пам’ятаю той час. Десь років три тому влада взяла собі за моду літати, - згадує пані Світлана. – Навіть корови на полі до того гуркоту звикли. Спочатку лякалися, а потім: полетіло, то полетіло. Люди жартували, що з президентської «Синьогори» навіть по хліб вертольотом літають. Як на мене, то вже нехай краще літають, ніж по півдня дороги закривати». Поки урядовці та місцеві галицькі можновладці жирують в своїх палацах, прості масово галичани подаються у «світ широкий» шукати кращої долі. Так само, як це було в окупованій Польщею Галичині в 1919-1939 роках. Про це зауважив глава УГКЦ блаженніший Святослав Шевчук. Газета «Галичина» публікує його висловлювання: «Нині маємо феномен величезної хвилі справжньої еміграції з нашої матірної території — з України, яка розсіває українців по всьому світі. Коли я був в Італії з нагоди беатифікації Папи Івана Павла II, то наші люди мені говорили: «Блаженніший, то вже не еміграція, а евакуація». Було дуже сумно таке почути. Бо це означає: нині з України знову витискають українців. Такий феномен вже був у міжвоєнний період, коли Волинь і Західна Україна потрапили до складу відродженої Польської держави, яка, на жаль, провадила політику витіснення українців з їхніх земель. Таких «витіснених» українців я зустрічав в Аргентині і з перших вуст чув, чому тоді вони відчули себе чужими на рідній землі. історія може повторитися. Люди, які нині виїжджають, розносять нашу Україну по всьому світі. Я не здивуюся, якщо завтра ми віднайдемо наших людей у таких країнах, у яких навіть не уявляємо собі їх присутність... У світі катастрофічно бракує інформації про феномен сучасної української еміграції… Бо стосунки між емігрантами різних часів — непрості». Андрій Мева, «ОстроВ»
